Доля лівого черевика

Автор: Andriy; Тип путешествия: Пешеходный

Голосов: 169; Суммарный балл: 317.
 

Крим, літо 2009, або доля лівого черевика.

Цього року ми вирушили в пішохідний похід по Криму вдвох. Це найменша група, в якій я був у поході. Наступного року піду один. Жарт. Не слід забувати, КСС Криму попереджує, що подорожі горами групами менше чотирьох чоловік є небезпечними.

День перший.

Сімферополь.

Вранці, десь о 9 годині наш потяг прибув до Сімферополя. Ми завжди намагаємося приїхати в початкову точку походу вранці, щоб до вечора зайти подалі в ліс. Сходимо з потяга та йдемо снідати до МакДональдса. Треба сказати, що МакДональдс біля залізничного вокзалу -- дуже вдалий винахід сучасної цивілізації. Коли приїжджаєш до чужого міста, сходиш з потяга, відразу добре поснідав і готовий до трудового дня. Дорога нам на сьогодні ще далека, отже заправившись у МакДональдсі сідаємо на приміський потяг до Бахчисараю.

Бахчисарай.

Через дві години від бахчисарайського залізничного вокзалу вирушаємо в напрямку Чуфут-Кале, попутно купуючи харчі, яких нам ще не вистачає, та відбиваючись від таксистів, що пропонують відвезти нас хоч на Чуфут-Кале, хоч на південний берег Криму. Дорога йде прямісінько через весь Бахчисарай і, треба сказати, досить довга, враховуючи наші тяжкі рюкзаки та ніби невеликі розміри містечка. Добре що зараз не середина літа і великої спеки вже немає.

Ханський палац

Ми маршируємо дорогою не менше години аж поки не приходимо до ханського палацу. Гарне та цікаве місце. Вхід на подвір'я безкоштовний, в приміщення та різні дворики -- за гроші. На подвір'ї прокат національного одягу, продаж турецьких шапочок та досить багато туристів, хоч зараз і міжсезоння. Оглянувши палац рушаємо далі і через деякий час таки приходимо на край містечка до скельного монастиря.

Перед підйомом до монастиря великий сувенірний базар та екскурсоводи, які доводять, що відвідини монастиря без екскурсовода є неповноцінними. Дорога до монастиря піднімається направо вверх. Порадившись з місцевими жителями, чомусь вирішуємо, що далі нам потрібно буде йти прямо або направо низом. Але й монастир хочеться побачити. Бабуся-татарка, яка продає якісь сувеніри, пропонує залишити в неї рюкзаки, щоб не підніматися з рюкзаками до монастиря.
Залишаємо в неї рюкзаки і йдемо доверху.

Хатка з камінною стріхою

Монастир займає досить невелику територію і складається з ряду будівель врубаних у вертикальну скелю. Деякі з них на досить великій висоті над дорогою. Церква теж знаходиться вище від дороги і до неї ведуть камінні сходи. На території монастиря є джерело. Навпроти монастиря (на протилежній скелі) є досить цікавий об'єкт -- хатка з камінною стріхою. Якщо стріху пофарбувати у жовте, то буде як солом'яна.

У монастирі зустріли чоловіка, що продавав туристичні карти. Взнавши, що ми йдемо пішки він розговорився, ніби то він раніше водив групи горами. Розказав як нам іти аж майже до самого Тепе-Кермен. Так ось виявляється, що дорога до монастиря продовжується далі і саме нею нам слід підніматися на Чуфут-Кале. Йдемо назад за рюкзаками.

Ще коли ми піднімалися до монастиря у нас закралися сумніви чи не занадто довірливо ми вчинили залишивши усі свої речі у бабусі на базарі. Повертаємося. Бабуся на місці, всі речі теж. Не слід думати погане про людей. Беремо рюкзаки, піднімаємося до монастиря знову. Беремо воду з джерела і йдемо далі.

Чуфут-Кале

Дорога поступово піднімається доверху через ліс. Закінчується асфальт, починається земля, коріння та валуни. На цій дорозі стоять торгові намети, туристи спускаються донизу. Вечоріє. На деякій відстані від печерного міста ліс закінчується, дорога повертає вправо, паралельно до гори. До печерного міста можна піднятися прямо вверх, але підніматися круто вверх не хочеться, йдемо вправо, нам всеодно в ту сторону на стоянку.

Дорога поступово піднімається доверху та впирається в старовинне караїмське кладовище. Кладовище має досить поруйнований вигляд, розбиті камені та зломані тяжкі камінні хрести з написами на івриті.

Камінна дорога

Наліво повз кладовище ми виходимо наверх до південних воріт печерного міста по дорозі витесаній в камені. Ворота вже закриті. Біля воріт стоять декілька автомобілів. На стіні міста стоять декілька туристів, обговорюють факт закриття воріт та можливість зістрибнути зі стіни. Сонце хилиться на захід, теплими каменями скачуть ящірки.

Прямо від південних воріт верхом гори через ліс йде дорога. Нею сюди приїжджають автомобілі. Десь там має бути загадкова стоянка Сарабей, яка позначена на карті, але навіть місцеві жителі не знають, що це таке. Отже йдемо. Навколо ліс, немає нікого. З'явилося відчуття, що ми нарешті вийшли з Бахчисараю. Сувенірно-туристична зона закінчилася.

 


ДолинаГора Чуфут-Кале, полога з однієї сторони, різко обривається вертикально вниз на сто чи більше метрів з іншої, що типово для кримських гір. З неї відкривається вид на широку долину внизу. Наверху дуже сухо, так що новини про лісові пожежі в Криму здаються дуже реальними. Здається, кинь сірника і ліс загориться. Води немає зовсім, ніяких джерел. Лісник возить воду, що тхне пліснявою та металом, бочками знизу.

 

 

 

 

Дорога

В одному місці дорога підходить на декілька метрів до урвища і повертає. Атракціон "літаючий автомобіль". Ні знаків, ні огорожі немає. Напевно прецедентів не було. Але їхати вночі такою незнайомою дорогою... не відповідає європейським стандартам безпеки.

Сонце поступово заходить. Пройшовши декілька кілометрів, та вирішивши, що станцію Сарабей ми не знайдемо, вирішуємо зупинитися на горі. Хоч і сухий ліс і ніби то тут зупинятися не можна, але дуже приємне місце, наліво від дороги ближче до урвища. Рідкий низенький лісок, рівна суха земля, прекрасний вид вниз на долину та дві "башти", одна з яких напевно Тепе-Кермен, і вечірня тиша. Це найкраще місце стоянки з моєї практики.

 

Силуети

Вночі зійшов місяць, долину затягнуло туманом. Утворилися примарні силуети гір в підсвіченому місяцем тумані. Виникла ідея силуетної фотографії на фоні цього блідого туману. Чим ми і забавлялися увечері, окрім розглядання Місяця та Юпітера в підзорну трубу.
 

 

 

 

 

 

День другий.

Тепе-Кермен.

Тепе-Кермен

Вранці вирушаємо далі верхом гори Чуфут-Кале. Через декілька кілометрів зліва від дороги на землі викладений з камінців напис "Тепе-Кермен" і стрілка наліво. Камінці невеличкі, напис декілка метрів в довжину і заріс травою. Через його розміри, його легко можна не помітити, бо він не влазить ні в об'єктив фотоапарата ні в поле обзору нормальної людини, його мабуть краще видно, якщо залізти на дерево.

В напрямку стрілки стежка підходить до урвища та спускається вниз сухим руслом струмка. Чи то може навпаки, струмок почав текти стежкою, коли її протоптали. Там мабуть стікає вода з гори під час дощу. Трохи часу і ми вже внизу. Там густий ліс, доріжка та стиглий кизил. Жуємо кизил, та вирішуємо, куди рухатися далі. Доріжка роздвоюється. По карті не зрозуміло. Компас ми останнім часом з собою не беремо. Так цікавіше. Та й можна орієнтуватися за сонцем. Йдемо лівою стежкою.

В результаті виходимо на дорогу в лісі, досить широку, щоб нею можна було їхати і машиною. Йдемо нею досить довго. Дорога все більше і більше завертає наліво, ніби то аж назад і зовсім не в напрямку Тепе-Кермен. Починають закрадатися сумніви, бо чим впертіше йти невірною дорогою, тим довше потім повертатися. А здається, що дорога в кінці кінців вийде в широку долину, яку було видно з гори.

Треба сказати, що сучасні паперові карти мають дуже погану якість. На них часом позначені якісь стежки та другорядні дороги, а більші дороги навпаки не позначені, що перешкоджає правильній орієнтації. Не кажучи вже про те, що стоянки позначені значками, що займають на карті пів квадратного кілометра і розміщені аби як, так що є надія, що стоянка десь в радіусі кілометра, а може й більше, від позначки. Дорога, якою ми йдемо, на карті не позначена, немає можливості визначити, куди вона веде. Розвертаємося.

Аж за нами з'являються ще двоє туристів. Хлопець та дівчина, без рюкзаків лише з маленькою сумочкою. Запитуємо, куди йдете. Вони, чи то поляки, чи то угорці, кажуть, на Тепе-Кермен. А ви впевнені, що це правильна дорога? Дістають якийсь путівничок, дивляться в нього. Так, впевнені. А звідки ж ви йдете? З Бахчисараю. Ого. Вони там поселилися і вирішили сходити на Тепе-Кермен, туди й назад. Непогано. Що ж, продовжуємо свій рух дорогою і дійсно невдовзі виходимо до підніжжя Тепе-Кермен.

Взагалі в горах на відкритій місцевості оріентуватися досить легко, бо видно навколишні гори та інші орієнтири. Але в лісі все стає складніше, за деревами не видно навіть гір, лише напрям схилу по якому рухаєшся. Напрям можна визначити лише за допомогою компаса чи сонця і правильної карти. Хоч з компасом і картою ми теж блукали карпатському лісі. Ліс штука серйозна. Є ще сучасний прилад GPS. І він у нас був. Але за відсутності в ньому зрозумілої карти місцевості немає можливості визначити своє положення відносно навколишніх гір.

Здається мені, що вже не модно ходити лісом з мішками. Можна оселитися в готелі, скажімо Бахчисараю, і звідти робити одноденні вилазки до навколишніх гір без навантаження рюкзаками та наметами. А можна і машиною під'їхати до гори або й на гору. Такий спосіб подорожей значно популярніший сьогодні. Дійсно, навіщо створювати собі зайві незручності. А ми як бронтозаври подорожуємо ще дідівськими методами. Але так цікавіше.

Баштанівка.

Тільки но відійшовши від підніжжя Тепе-Кермен ми зустріли бабусю з рюкзачком, яка збирала кизил. Як виявилося вона приїхала сюди з Севастополя. Спочатку потягом, потім автобусом до Мар'їно і звідти пішки. Непоганий розмах, як для прогулянки вихідного дня для бабусі. Ми вже зустрічали таку тітоньку в білому платтячку на вершині Південної Демерджі. Місцева, вийшла погуляти на пару десятків кілометрів, 1000 м вверх, 1000 м вниз. Активні, треба сказати, місцеві жителі в Криму. Ну й погуляти там є де.

Розговорившись з бабусею, йдемо з нею до Мар'їно. Над Мар'їно лісок з ялівцю. Місцями деревця зрубані, рубають бракон'єри на виготовлення сувенірів. І то беруть лише нижню товсту частину стовбура, все інше лишають. Ялівець стиглий, ягоди червоні. Виявляється досить приємні на смак, солодкуваті та не мають сильного присмаку хвої, на відміну від нестиглого.

В селі на одному з дворів висить табличка "молоко". Навпроти корова обгризає знизу звисаюче гілля верби. Такий собі природний спосіб підстригання дерев. Купляємо свіже молоко, тільки в обід видоєне. Тут же і вдуваємо мабуть по літру. Смакота. Таким чином пообідавши вирушаємо в напрямку Баштанівки, де має бути стоянка. Рухаємося трасою. Нецікаво. Повз нас пролітають машини як літаки.

Біла чапля

В Баштанівці велике озеро. А за озером стоянка. До озера відразу добратися досить не просто, треба пройти заплутаний лабіринт із сільских вуличок. Туристів тут ходить мабуть не мало, бо місцеві жителі, як бачать хлопців з рюкзаками, відразу кажуть: "на стоянку? туди". Озеро досить живописне, хоч береги й засмічені пластиковими пляшками. І там водиться дивний звір -- біла чапля.

Стоянка являє собою два рівних майданчики із залишками якихось маленьких квадратних фундаментів в рівень з землею. Загалом складається враження, що колись давно тут було щось на зразок турбази. Поряд в лісі повністю пересохлий струмок. Далі невеличкий бетонний колодязь, теж сухий. Відсутність води в Криму -- це серйозна проблема. Влітку все пересихає. Якщо запаси не спланувати, то легко можна залишитися без води. Хоч здавалось і не пустеля. Але води у нас вже немає. Правда в цьому випадку недалеко село.

На стоянці сидить одинокий велосипедист і вечеряє. Каже, що з Сімферополя і зараз їде назад. Коли взнав, що ми плануємо попасти ще в Мангуп, каже, що там татари беруть гроші за вхід, і щоб ми грошей їм не давали, бо вони зовсім знахабніли. Якщо не будуть пускати, то можна зайти в середину секретною доріжкою. Ось так місцеві жителі не задоволені надмірно підприємливими татарами. Ще попередив, що місцеві підлітки полюбляють вночі цупити речі туристів. Як виявилося не підлітки... Потім віддав нам пляшку води і поїхав.

Дров на стоянці немає, все спалили туристи, лише лежить велика суха гілка терену. Її і взяли, щоб розпалити багаття. Як виявилося це був дуже невдалий вибір. Терен досить тяжко порубати. Він твердий, гнучкий і на ньому ростуть гострі п'ятисантиметрові шпичаки, через що його неможливо зручно схватити рукою. Після цього всього він ще й дуже погано загорається. Це просто протипожежне дерево. Запалити з нього багаття не вдалося, поки не знайшли інших дров на розпал. Знайшли воду. В лісі виявився ще один колодязь, на цей раз з водою.

Вже зовсім темно. І тут біля намету щось зашарудить так, що аж намет затрясся. Повертаємося, світимо ліхтарем, що б це могло таке бути. А звідти на нас дивиться лисиця. Нахабна. Втікла тільки коли ми почали рухатися в її сторону. Мабуть вхопила зубами щось із речей і намагалася тягнути. Перевірили, ніби все на місці.

День третій.

Глухий ліс.

Зранку, зібравши речі та намети, виявилося, що в мене є тільки правий черевик, а лівого немає. Мабуть таки вкрала лисиця. І це біда. Бо йти лісом з важким рюкзаком в сандалях просто неможливо. Доведеться сідати на транспорт і відразу вирушати в кінцеву точку нашого походу -- Севастополь. Йду до лісу шукати. Прочесав все навколо вздовж і впоперек. Немає. Але час є. Або черевик або додому. Розширивши радіус пошуку, години через дві на добрячій відстані від стоянки в якихось кущах знахожу свого черевика. Ура. Не погризений, але з слідами кігтів (чи то зубів) спереду.

На кінець вирушаємо від озера прямо в ліс в напрямку Куйбишево, бо вже майже обід. Ліс лежить між двома довгими горами в ущелині шириною мабуть з кілометр. Дорога в'ється лісом, розділяється на інші дороги в різних напрямках. Тримаємося якнайближче до правої гори. Поступово дорога звужується, а ліс густішає. І чим далі від стоянки, тим більше. Врешті залишається вузенька стежка оточена непролазним лісом, так що йти можна тільки один за одним. Зійти із стежки в ліс практично неможливо. Ліс поріс густим чагарником. Оце справжня глухомань. Тут не тільки лисиці, але й динозаври можуть жити і вільно розмножуватися. Я б не здивувався тут побачити й диких кабанів.

Водосховище.

Стежка весь час трохи піднімається вверх і коли сягає найвищої точки, ліс розріджується. Хащі зникають, стежка в'ється лісом донизу, починає накрапати дощ. З самого ранку над горами південного берегу стоять важкі хмари. Дощ пускається все більше, так що треба зупинитися, вкрити речі і перечекати.

Через півгодини дощ вщухає. Рухаємося далі. Ліс зовсім зникає і відкривається широка долина. Ландшафт носить явно рукотворний характер. В кінці долини насипаний високий вал і під ним із землі стрирчить загадкового вигляду труба. Секретна підземна військова база? Вийшли на вал, виявляється це гребля, долина являє собою водосховище, зараз сухе. А труба -- це водостік.

Бельбек.

Спускаємося долиною в Куйбишево. На вході в селище велика футбольна тренувальна база. Гарно підстрижене футбольне поле, чи то навіть декілька. Бігають футболісти у формі. Дуже навіть гарна база для невеликого селища. Цікаво, який футбольний клуб Криму тут тренується.

Сади

З Кубишево трасою йдемо в селище Мале Садове. Траса йде вздовж садів, що ростуть берегом річки Бельбек. Дерева обплетені якимись ліанами майже до самого верху.

В селищі завертаємо до річки. Русло річки широке, дно із суцільного каменю. Річка являє собою декілька струмків. Струмки за довгий час вимили в камені глибокі канавки, місцями утворюють заповнені водою глибокі ями. Дивне місце. Камінь широкий, є обширні зовсім сухі місця та кострища. Береги високі та заросли деревами та кущами ожини. 

Навесні мабуть тут тече широка ріка.

Задивившись, зупиняємось в руслі річки на камені. Скидаю рюкзак, знімаю черевики. Дістали посуд, набрали води з джерела, що тече з-під берега річки. Підійшла ще одна група туристів. Почали розкладати багаття на камені.

Бельбек

І тут бачу зверху по всій ширині русла тече тонкий шар води і наближається до нас. Перша думка -- зараз намокнуть всі речі. По принципу "спасти як найбільше" з усіх речей хапаю рюкзак і несу його до місця, де можна піднятися на берег. Через висоту берега та кущі піднятися можна лише в деяких місцях. Коли я підійшов до підйому й викинув рюкзак на берег, води вже вище коліна. Вода несеться бурхливим потоком по всій ширині русла. Стояти важно, потік збиває з ніг на слизькому камінні. Вискакую на берег. Потоком пропливають пеньки по кубометру дров в кожному.

Десь з під берега кричить товариш: "спускайся сюди". Я йому: "йди піднімайся на берег". Він: "спускайся". Спускаюся. Тримаючись за коріння проходжу до нього вздовж берега. Він, хлопець хазяйновитий, вдів рюкзак, понабирав повні руки речей, фотоапарат зі штативом, взуття, навіть пляшку вина ухопив, заліз під берег під кущ ожини і стоїть як корабель в порту не взмозі рухатися. Беру речі й викидаю їх по одній на берег. Лишається один напівпорожній рюкзак. Вилажу на берег. Тут підбігає група туристів і гурьбою витягуємо його на берег кущами.

Хух. Адреналін. Багато речей мокрі. Змило намета, спальний мішок, посуд, сумку з документами. Але відчуваю, що це ще обійшлося малими жертвами. Поки бігав берегом, обдер всі ноги в ожині. Звідки ж ця вода?

Колись чув, що якихось туристів в Криму змивало водою, що вони викликали рятувальників і ті їх рятували. І думав, де ж це влітку в Криму може так змивати. Може. Так і до рятувальників може справа дійти. Не залишайте речі в руслах річок та вузьких балках на можливому шляху води, навіть якщо все пересохло.

Як виявилося в мене знову залишився лише один черевик, другий змило, саме той, що лисиця тягла в ліс. Така мабуть його доля. Продовжувати похід без намета не має можливості. Зустрічна група туристів, яка теж постраждала від нежданого прибуття води, надала нам місце в своєму наметі, позбавивши нас від неприємної перспективи ночувати під відкритим небом, з якого моросить дощик. Переночувавши в саду біля Бельбека вирушаємо на автобусну зупинку і їдемо до Севастополя. Але то зовсім інша історія.

Треку немає. GPS поплив до моря.
 

Последние обсуждения

  • 15-03-2010, 23:23, Oksa

    Ну гаразд. ось вам підтвердження від однієї з учасниць "зустрічної групи туристів, котри пригріли вас у своєму наметі" :)))) А от пшенична каша була супер, яку запивали вроді врятованим вином. До речі з цієї розповіді можні зробити цілий блок різних інтерпретації - типу - "Доля двох втрачених паспортів" або "Доля двох втрачених фотокамер" . Ну але це була б скоріше колективна стаття, але я б могла долучитися до обох, бо привітна кримська вода забрала і паспорт і камеру. Зате є що згадати...

  • 14-03-2010, 23:47, Agat

     Так. Підтверджую. Вся історія - повнісінька правда... Окрім одного нюансу: той самий "злощасний" черевик, який не перервав нашу подорож ще раніше, - саме він - був мною "героїчно" врятований разом з пляшкою вина! )))

  • 18-12-2009, 15:11, Kuzya

    Поход зачетный получился, особенно понравилась лисица, а с ботинком вообще прикольно вышло, просто фатум какой-то 

  • 30-11-2009, 10:03, Mister_Mer

    Все дуже чітко, детально.. Тримай +!

  • 27-11-2009, 10:26, Toriya

    Здорово! Такие необычные приключения получились с ботинком, лисицей и наводнением, несколько раз с удовольствием перечитывала эти моменты    И вообще рассказ отличный получился!    

Авторизация


По всем вопросам обращайтесь к администрации сайта
Использование материалов сайта возможно только с письменного разрешения администрации сайта.