Симеиз

Недалеко

Следующая достопримечательность Симеиза - гора Кошка.Симеиз (с древнегреческого – знак) расположен на 21 километре к западу от Ялты, на южных склонах Главной гряды Крымских гор. Средняя высота их 1100 - 1200 м над уровнем моря. Вершина Ат-Баш (Лошадиная голова) господствует над Симеизом. Южные склоны гор круты и обрывисты, северные - пологие. Комплексный памятник природы (1947) в Симеизе, возведенный в ранг государственного значения (1984).

Среди окружающих гор выделяются красивые вершины: Ат-Баш, Ай-Петри, утесы Чака-тыш и Нишан-кая. Ниже этих вершин Симеиз обступают каменные громады самых причудливых форм - Кошка, Панеа, Дива, Лебединое крыло и другие. Все эти скалы и утесы, состоящие из пород осадочного происхождения, образовались в результате сбросов и сдвигов масс мраморовидного известняка, отколовшихся от Главной гряды Крымских гор. Симеиз славится своими «скульптурами», созданными самой природой. Известная скала Дива высотой 40 м расположена с левой стороны от причала. А за ней еще можно увидеть остатки некогда впечатляющей скалы Монах. К сожалению, она была практически разрушена землетрясением 1927 года и штормами, последовавшими за ним. Невдалеке на берегу можно полюбоваться скалой Панеа, высота которой составляет 80 м.

От мыса Ай-Панда, который расположен на востоке и врезается в море, до скалы Дива тянется широкая полоса галечного пляжа, на который Вы попадаете после путешествия в Симеиз на теплоходе. Этот лечебный пляж считается одним из лучших на ЮБК.

Вы сможете достичь подножия скалы Панеа, если подниметесь вверх от морского причала. В эпоху Средневековья на этой территории располагался хорошо укрепленный монастырь. Следующая достопримечательность Симеиза - гора Кошка. Она имеет форму кряжа, вытянутого с севера на юг. Этот горный кряж круто обрывается у моря. К югу и юго-западу от горы Кошки много камней, скал и обломков. Причудливая форма горы оправдывает ее название: вглядевшись, действительно угадываешь как бы припавшую к берегу "голову", выше по склону - изогнутую 260-метровую "спину", а затем "хвост" гигантской кошки. У самого моря это нагромождение камней замыкается красивым утесом Лебединое крыло, названным так за свое сходство с крылом птицы. Лебединое крыло, по всей видимости, отделилось от горы Кошки в давние времена.

На горе Кошка расположена обсерватория АН Украины, известная многими выдающимися открытиями. Именно здесь наблюдают за новыми малыми планетами-астероидами «Симеиз», «Ялта», «Гаспра», «Крымея». Уникальные климатические условия Симеиза - малая облачность, сухость и прозрачность воздуха способствовали появлению на территории поселка астрономической обсерватории. В самом начале ХХ века она была основана на горе Кошка тогдашними хозяевами Симеиза, братьями Мальцевыми, которые передали ее в дар Пулковской астрономической обсерватории. Позднее это отделение обсерватории выросло в самостоятельную Симеизскую астрофизическую обсерваторию.

На протяжении 65 лет симеизские астрономы несли звездную вахту. В 1974 году центр астрофизических исследований был перенесен в поселок Научный, в районе Бахчисарая, а на месте Симеизской лаборатории обосновалась экспериментальная лазерная станция наблюдения искусственных спутников земли Астросовета Академии наук, являющаяся одним из звеньев международной системы «Интеркосмос».

Непосредственное отношение к изучению космоса имеет и отдел радиоастрономии Крымской астрофизической обсерватории Академии наук. В середине пятидесятых годов ХХ в. здесь, на берегу Голубого залива, установлен один из крупнейших в мире 22-метровый радиотелескоп. В октябре 1959 г. впервые в истории человечестварадиотелескопом было принято изображение обратной стороны Луны, переданное советской автоматической межпланетной станцией «Луна-3». Уникальная аппаратура исследует и природу Солнца. С его помощью впервые проведены очень важные исследования, позволившие познавать и предсказывать «солнечную погоду».
Сегодня у гостей Симеиза есть прекрасная возможность провести экскурсию по обсерватории, которая включает в себя осмотр астрономического оборудования, наблюдение космических объектов в телескоп, знакомство со "звездной картой" неба и просмотр слайдов.
Благодаря тому, что горы, которые находятся практически на берегу моря, препятствуют прохождению холодных северных ветров на территорию города, Симеиз по праву считается самым теплым Крымским курортом и пользуется больши спросом у любителей отдыха в Крыму. Однако лишь в начале XX века Симеиз начинает развиваться как курорт.

Условия для отдыха и лечения (профиль заболеваний органов дыхания) созданы самой природой: здесь преобладают сухие, солнечные дни, мало осадков и туманов. Здесь самый мягкий климат. Среднегодовая температура воздуха выше, чем в других уголках Южного берега Крыма, ветры мягкие. Именно здесь – уникальный даже для Крыма по наполненности фитонцидами воздух.
Большое наличие деревьев можжевельника древовидного также способствует значительному сохранению чистоты воздуха, так как один его гектар выделяет до 30 кг фитонцидов (летучих веществ, убивающих вредную микрофлору), которых достаточно для очищения среднего промышленного города, поэтому воздух Симеиза представляет собой целебный коктейль. В состав этого коктейля входит аромат крымских сосен, который приносят теплые и сухие ветры-фены.
 

Последние обсуждения

  • 14-09-2009, 15:20, mia_irka

    Привіт. Оце щойно повернулася з відпочинку в Сімеїзі і вирішила трохи поділитися своїми враженнями. Їхала туди великим рейсовим автобусом до Ялти з місцевого автовокзалу (дорога була трохи важкою, однак тратити зайві дорогоцінні години на проїзд поїздом мені не хотілось). З Ялти без проблем дісталась Сімеїзу 26 марштруткою (можна також їхати 42 або 36). Прямо на виході з маршрутки місцеві жителі накинулись на нас з пропозиціями житла. Ціни і умови того, що пропонували були найрізноманітнішими: можна обрати собі сарайчик зі шторкою замість вхідних дверей і розкладушкою замість ліжка, а можна і віллу на березі моря з басейном і бананами на подвір’ї - залежно від вашого смаку і товщини гаманця. Варіант кімнати десь у занедбаному будиночку з загальною кухнею і душовою мені не надто сподобався, тому вирішили заплатити трохи дорожче, але жити комфортніше. Найнижча ціна з того, що чула особисто я, то було 150-250 грн. за кімнату, а найвище – 320-500 грн. за будиночок. Я зупинилась в будиночку з досить непоганими умовами: кімната (ліжко + 2 розкладних крісла, телевізор), кухня (посуд, електроплита), туалет-душова (бойлер) за 350 грн. добових. До моря треба було трохи топати (хвилин 10), але більш-менш нормальною дорогою, а потім ще спускатись сходами до низу (то ж все-таки Крим).
    Сімеїз мене дуже здивував своєю контрастністю – це місце неймовірно чистого моря і неприбраних пляжів, наглих і тихих чайок та зовсім ручних білок, товстих котів, якими округа аж кишить і повної відсутності бродячих собак, чудових пейзажів і неймовірного повітря, хитрих торговців і цікавих бабульок на лавочках, а ще там зовсім не було бомжів (2 п’яниці, в яких «життя не таке» не рахуються), всіх котів оті самі цікаві бабульки підкормлювали м’ясом (доречі, ні на базарі, ні в магазинах я його особливо не зустрічала). Таку чисту воду я побачила вперше (риби плавали прямо біля п’ят за крок від берега, а обманливість прозорої води мене не раз налякала (бо запливши, ніби не далеко і вирішивши перепочити, не раз розуміла, що дно набагато нижче, ніж здається). А от таких неприбраних пляжів теж треба ще пошукати, як і такої чистої води. Ми не раз шуткували, що були б тут бомжі, то вже б заробили купу грошей здавши всі пляшки, котрі відпочиваючі складали рядочком прямо на березі (мусорні баки ніби і є, але всі повні давним-давно, а вивозити ніхто нічого, здається, і не збирається), хоча місцеві жителі відкрили таємницю, що один раз за це літо бруд таки вивозили, але то давно було, ще на початку купального сезону. Однак ми швидко підібрали найбільш чисте місце на пляжі (правда сильне море повиносило туди величезні кам’яні брили і воно було трохи не пристосоване для лежання під сонцем, певно саме тому там було чисто), і ми більше плавали, ніж ніжились під сонцем. Сам пляж за розміром досить малий, тому прокидатись було вигідніше якнайраніше, щоб більш шустрі туристи не зайняли найбільш облюбовані місця. Дно в основному теж кам’янисте біля берега, хоча є місця, де зовсім нема каміння і навіть діти можуть спокійно плавати, одначе будьте пильними, якщо їдете з дітьми, бо глибоко стає досить різко. На пляжі можна замовити собі щось з водних розваг - катання на водних лижах, катамарані, «банани», «таблетки», «тарзанки», хоча на території Сімеїзу діє Аквапарк (правда я туди так і не встигла потрапити, тому не скажу про нього нічого конкретного), на вигляд ніби великий і пристойний. На березі є багато кафешок, «будок» з чебуреками і шаурмою, а також пивом і квасом, тому любителі «активного» відпочинку можуть не перейматись – за цим бігати далеко не доведеться. Є в Сімеїзі і маленький ринок, де треба добре торгуватись, але якщо не полінуєтесь трохи походити, то обов’язково знайдете ще декілька «точок» для місцевих жителів з цінами набагато нижчими за базарні. Аптека є лише одна недалеко від того ж таки базарчику, тому, якщо ви хворієте, то краще мати запас найнеобхідніших ліків з собою, щоб не стояти годинами в черзі.
    Ідучи до Сімеїзу я знала лише, що там дуже гарно, чисте повітря і море, а ще є якась скала Діва і гора Кішка. На тому всі мої знання обмежувались, тому, прибувши на місце, я вважала своїм обов’язком почати знайомство з місцевістю саме з цих місць. Першою вирішили підкорити Кішку. Підійшовши до її підніжжя, довелось згадати Остапа Бендера, бо «промисловці і підприємці» вирішили брати плату за прохід на гору. Насправді її можна і обійти з менш «цивільних» підходів і піднятись задурно, але ми зторгувались на тому, що віддамо вміст кишень (наполовину менший встановленої плати за прохід) і пройдемо так, бо інакше вимагатимемо торгового чеку. Видершись на вершину, ще раз впевнилась, що не прогадала, вибравши для відпочинку Сімеїз, бо це справді унікальне місце!!! з неймовірними краєвидами і прекрасними кліматичними умовами, особливо для тих, хто часто хворіє хворобами дихальних шляхів, адже там надзвичайно велика кількість хвойних дерев, які, розігрівшись під сонцем, перетворюють місцевість на велику фітокімнату.
    Після підйому на Кішку сходи на Діву здались забавкою. Але ж як то бути в Сімеїзі і не піднятись на Діву… - не реально! Тому наступним етапом моїх походів була саме скала Діва. Про неї існує дуже гарна легенда, яку можете почитати отут: http://kaciveli.ucoz.com/forum/7-2-1.
    Як це бути поруч біля Ялти і не поїхати туди погуляти? - it is impossible, тому наступним пунктом відпочинку стала саме Ялта, оповита таємничим туманом чогось давнього і водночас нового. Одразу видно, що інфраструктура міста розрахована на величезну кількість туристів і відпочиваючих, тому там можна без проблем знайти і тихе і веселе, і людне і абсолютно відокремлене місце, і розважатись і гуляти, і дітям і дорослим, і гойдалки й ресторани, і яхти і фонтани….було б стільки часу…і грошей:). З Ялти поїхала рейсовим катером до Алупки, слухаючи дорогою розповідь екскурсовода про все, «що на березі стоїть». Прогулянка цікава, а дотик морського вітру до обличчя дуже приємний. В Алупці погуляли парком біля Воронцовського палацу – там росте багато екзотичних дерев, рослин, а цілі кущі лавру і розмарину викликали в мене, як у людини, що добре знає кулінарну справу, масу емоцій. Сам палац – це дуже гарне архітектурне диво. Він спроектований в стилі пізньої англійської готики, органічно сполученої з східною архітектурою. Чисельні ставки, каскади, струмки, нагромадження скель, невідомі дерева і рослини, море і посеред всього цього дива великий палац, який з кожного боку сприймається по-іншому, завдяки різноманітності архітектурних стилів, використаних при будівництві, здається, що його хтось переніс з казкової країни десь звідти, з-за моря…
    Щоранку прокидаючись, бачу могутні гори, оповиті блакитним туманом, тому питання з наступним «місцем призначення» вирішується одразу – їдемо підкорювати Ай-Петрі, це одна з наймальовничіших вершин Кримських гір, занесена до Книги рекордів України, як найбільш вітряне місце в Україні. Те, що там дуже вітряно я відчула одразу…..Тому дуже рекомендую таким наївним як я (які ніколи не мерзнуть) брати з собою верхній одяг, бо першою думкою після підйому у вас буде «Мені холодну, я йду звідси». Піднімалась на Ай-Петрі я канатною дорогою «Місхор-Сосновий бір - Ай-Петрі» (в цьому році це коштувало 50грн. з дорослої людини). Сам підйом на вершину виявився досить легким, зате панорама, яку я побачила з вершини була такою, що на деякий час забуваєш, що не вмієш літати і хочеться відірватись від землі і гайнути туди, до моря….Надзвичайно гарно, дуже захоплююче, неймовірно видовищно. Висота вершини 1234м. (якось навіть символічно, чи не так?). Умілі екскурсоводи розказують про походження гори та її назви, про рослинність на плато і особливості місцевості. На плато розміщений також комплекс радарних станцій дослідження космічного простору, вигляд якого одразу дає розгулятись фантазії, так і хочеться підійти ближче і попросити фото «зелених чоловічків» На вершині місцеві жителі розмістили цілий комплекс розважально-харчової промисловості) – за вашим бажанням вас покатають на верблюдах, одягнуть в пухнасту овечу шкуру і нагодують справжнім пловом (який пахне так смачно, що аж в голові крутиться). Спуститись з Ай-Петрі нам запропонували машиною по славнозвісному «серпантину» (там щороку проводять «Prime Yalta Rally»), його довжина 18 км., але завдяки незліченній кількості дуже «крутих» поворотів (в деяких місцях до 180°) здається їй нема кінця. Дядько шофер намагатиметься розповісти вам дещо цікаве про саму трасу, про ці місця, про те, де знімали «золотий ключик» і ще багато чого, але вже до середини дороги від зміни тиску закладає вуха і починає крутитись в голові, а менш витривалі пасажири стають «ніжно-зеленого» кольору і мученицьким поглядом питають «Нам ще далеко???». Тому моя особиста порада підніматись на плато автомобілем, а спускатись канатною дорогою. Але то є справа вашого вибору, тому дивіться…
    Трохи відпочивши і половивши сонячних промінчиків на пляжі знову збираємось у мандри. Цього разу «місцем призначення» названо «Нікітінський ботанічний сад». Добираємось туди рейсовою маршруткою з Ялтинського автовокзалу. Вхід на територію в цьому році коштує 15 грн. з дорослого. Сам ботанічний сад заснований в 1812 році!, однак знаходимо там дерева ще старіші за віком. Неймовірно вражає розмаїття квітів, здається немає двох однакових, і вони всюди…….За увесь свій вік ще жодного разу не бачила так багато квітів в одному місці, тому була дуже вражена!!!А вже за декілька кроків потрапляєш до бамбукових зарослів…Де б то наша вкраїнська душе ще б в бамбуки залізла, як не в ботанічному саду. Повсюду фонтанчики, струмочки, облаштовані місця для відпочинку, тому прогулянка вдається надзвичайно приємною і пізнавальною. На території саду є ще музей метеликів, а трохи далі можна відвідати колекцію кактусів. Задоволені, стомлені і повні вражень, повертаємось до Сімеїзу, до найчистішої води і наймальовничіших пейзажів.
    А тим часом десять днів якось збігли в нікуди і вже доводиться складати речі. Шкода, що відпустка така коротка, адже ще стільки місць залишилось не обстеженими, стільки замків не відвіданими, стільки вина не випитого…Повертаюсь додому, відчуваючи, що відпочила по-справжньому!!!Обов’язково влаштую собі ще не одну таку відпустку, адже «заряду емоцій», сили і натхнення від неї залишається на довгий час.

     

  • 14-09-2009, 15:20, mia_irka

    Привіт. Оце щойно повернулася з відпочинку в Сімеїзі і вирішила трохи поділитися своїми враженнями. Їхала туди великим рейсовим автобусом до Ялти з місцевого автовокзалу (дорога була трохи важкою, однак тратити зайві дорогоцінні години на проїзд поїздом мені не хотілось). З Ялти без проблем дісталась Сімеїзу 26 марштруткою (можна також їхати 42 або 36). Прямо на виході з маршрутки місцеві жителі накинулись на нас з пропозиціями житла. Ціни і умови того, що пропонували були найрізноманітнішими: можна обрати собі сарайчик зі шторкою замість вхідних дверей і розкладушкою замість ліжка, а можна і віллу на березі моря з басейном і бананами на подвір’ї - залежно від вашого смаку і товщини гаманця. Варіант кімнати десь у занедбаному будиночку з загальною кухнею і душовою мені не надто сподобався, тому вирішили заплатити трохи дорожче, але жити комфортніше. Найнижча ціна з того, що чула особисто я, то було 150-250 грн. за кімнату, а найвище – 320-500 грн. за будиночок. Я зупинилась в будиночку з досить непоганими умовами: кімната (ліжко + 2 розкладних крісла, телевізор), кухня (посуд, електроплита), туалет-душова (бойлер) за 350 грн. добових. До моря треба було трохи топати (хвилин 10), але більш-менш нормальною дорогою, а потім ще спускатись сходами до низу (то ж все-таки Крим).
    Сімеїз мене дуже здивував своєю контрастністю – це місце неймовірно чистого моря і неприбраних пляжів, наглих і тихих чайок та зовсім ручних білок, товстих котів, якими округа аж кишить і повної відсутності бродячих собак, чудових пейзажів і неймовірного повітря, хитрих торговців і цікавих бабульок на лавочках, а ще там зовсім не було бомжів (2 п’яниці, в яких «життя не таке» не рахуються), всіх котів оті самі цікаві бабульки підкормлювали м’ясом (доречі, ні на базарі, ні в магазинах я його особливо не зустрічала). Таку чисту воду я побачила вперше (риби плавали прямо біля п’ят за крок від берега, а обманливість прозорої води мене не раз налякала (бо запливши, ніби не далеко і вирішивши перепочити, не раз розуміла, що дно набагато нижче, ніж здається). А от таких неприбраних пляжів теж треба ще пошукати, як і такої чистої води. Ми не раз шуткували, що були б тут бомжі, то вже б заробили купу грошей здавши всі пляшки, котрі відпочиваючі складали рядочком прямо на березі (мусорні баки ніби і є, але всі повні давним-давно, а вивозити ніхто нічого, здається, і не збирається), хоча місцеві жителі відкрили таємницю, що один раз за це літо бруд таки вивозили, але то давно було, ще на початку купального сезону. Однак ми швидко підібрали найбільш чисте місце на пляжі (правда сильне море повиносило туди величезні кам’яні брили і воно було трохи не пристосоване для лежання під сонцем, певно саме тому там було чисто), і ми більше плавали, ніж ніжились під сонцем. Сам пляж за розміром досить малий, тому прокидатись було вигідніше якнайраніше, щоб більш шустрі туристи не зайняли найбільш облюбовані місця. Дно в основному теж кам’янисте біля берега, хоча є місця, де зовсім нема каміння і навіть діти можуть спокійно плавати, одначе будьте пильними, якщо їдете з дітьми, бо глибоко стає досить різко. На пляжі можна замовити собі щось з водних розваг - катання на водних лижах, катамарані, «банани», «таблетки», «тарзанки», хоча на території Сімеїзу діє Аквапарк (правда я туди так і не встигла потрапити, тому не скажу про нього нічого конкретного), на вигляд ніби великий і пристойний. На березі є багато кафешок, «будок» з чебуреками і шаурмою, а також пивом і квасом, тому любителі «активного» відпочинку можуть не перейматись – за цим бігати далеко не доведеться. Є в Сімеїзі і маленький ринок, де треба добре торгуватись, але якщо не полінуєтесь трохи походити, то обов’язково знайдете ще декілька «точок» для місцевих жителів з цінами набагато нижчими за базарні. Аптека є лише одна недалеко від того ж таки базарчику, тому, якщо ви хворієте, то краще мати запас найнеобхідніших ліків з собою, щоб не стояти годинами в черзі.
    Ідучи до Сімеїзу я знала лише, що там дуже гарно, чисте повітря і море, а ще є якась скала Діва і гора Кішка. На тому всі мої знання обмежувались, тому, прибувши на місце, я вважала своїм обов’язком почати знайомство з місцевістю саме з цих місць. Першою вирішили підкорити Кішку. Підійшовши до її підніжжя, довелось згадати Остапа Бендера, бо «промисловці і підприємці» вирішили брати плату за прохід на гору. Насправді її можна і обійти з менш «цивільних» підходів і піднятись задурно, але ми зторгувались на тому, що віддамо вміст кишень (наполовину менший встановленої плати за прохід) і пройдемо так, бо інакше вимагатимемо торгового чеку. Видершись на вершину, ще раз впевнилась, що не прогадала, вибравши для відпочинку Сімеїз, бо це справді унікальне місце!!! з неймовірними краєвидами і прекрасними кліматичними умовами, особливо для тих, хто часто хворіє хворобами дихальних шляхів, адже там надзвичайно велика кількість хвойних дерев, які, розігрівшись під сонцем, перетворюють місцевість на велику фітокімнату.
    Після підйому на Кішку сходи на Діву здались забавкою. Але ж як то бути в Сімеїзі і не піднятись на Діву… - не реально! Тому наступним етапом моїх походів була саме скала Діва. Про неї існує дуже гарна легенда, яку можете почитати отут: http://kaciveli.ucoz.com/forum/7-2-1.
    Як це бути поруч біля Ялти і не поїхати туди погуляти? - it is impossible, тому наступним пунктом відпочинку стала саме Ялта, оповита таємничим туманом чогось давнього і водночас нового. Одразу видно, що інфраструктура міста розрахована на величезну кількість туристів і відпочиваючих, тому там можна без проблем знайти і тихе і веселе, і людне і абсолютно відокремлене місце, і розважатись і гуляти, і дітям і дорослим, і гойдалки й ресторани, і яхти і фонтани….було б стільки часу…і грошей:). З Ялти поїхала рейсовим катером до Алупки, слухаючи дорогою розповідь екскурсовода про все, «що на березі стоїть». Прогулянка цікава, а дотик морського вітру до обличчя дуже приємний. В Алупці погуляли парком біля Воронцовського палацу – там росте багато екзотичних дерев, рослин, а цілі кущі лавру і розмарину викликали в мене, як у людини, що добре знає кулінарну справу, масу емоцій. Сам палац – це дуже гарне архітектурне диво. Він спроектований в стилі пізньої англійської готики, органічно сполученої з східною архітектурою. Чисельні ставки, каскади, струмки, нагромадження скель, невідомі дерева і рослини, море і посеред всього цього дива великий палац, який з кожного боку сприймається по-іншому, завдяки різноманітності архітектурних стилів, використаних при будівництві, здається, що його хтось переніс з казкової країни десь звідти, з-за моря…
    Щоранку прокидаючись, бачу могутні гори, оповиті блакитним туманом, тому питання з наступним «місцем призначення» вирішується одразу – їдемо підкорювати Ай-Петрі, це одна з наймальовничіших вершин Кримських гір, занесена до Книги рекордів України, як найбільш вітряне місце в Україні. Те, що там дуже вітряно я відчула одразу…..Тому дуже рекомендую таким наївним як я (які ніколи не мерзнуть) брати з собою верхній одяг, бо першою думкою після підйому у вас буде «Мені холодну, я йду звідси». Піднімалась на Ай-Петрі я канатною дорогою «Місхор-Сосновий бір - Ай-Петрі» (в цьому році це коштувало 50грн. з дорослої людини). Сам підйом на вершину виявився досить легким, зате панорама, яку я побачила з вершини була такою, що на деякий час забуваєш, що не вмієш літати і хочеться відірватись від землі і гайнути туди, до моря….Надзвичайно гарно, дуже захоплююче, неймовірно видовищно. Висота вершини 1234м. (якось навіть символічно, чи не так?). Умілі екскурсоводи розказують про походження гори та її назви, про рослинність на плато і особливості місцевості. На плато розміщений також комплекс радарних станцій дослідження космічного простору, вигляд якого одразу дає розгулятись фантазії, так і хочеться підійти ближче і попросити фото «зелених чоловічків» На вершині місцеві жителі розмістили цілий комплекс розважально-харчової промисловості) – за вашим бажанням вас покатають на верблюдах, одягнуть в пухнасту овечу шкуру і нагодують справжнім пловом (який пахне так смачно, що аж в голові крутиться). Спуститись з Ай-Петрі нам запропонували машиною по славнозвісному «серпантину» (там щороку проводять «Prime Yalta Rally»), його довжина 18 км., але завдяки незліченній кількості дуже «крутих» поворотів (в деяких місцях до 180°) здається їй нема кінця. Дядько шофер намагатиметься розповісти вам дещо цікаве про саму трасу, про ці місця, про те, де знімали «золотий ключик» і ще багато чого, але вже до середини дороги від зміни тиску закладає вуха і починає крутитись в голові, а менш витривалі пасажири стають «ніжно-зеленого» кольору і мученицьким поглядом питають «Нам ще далеко???». Тому моя особиста порада підніматись на плато автомобілем, а спускатись канатною дорогою. Але то є справа вашого вибору, тому дивіться…
    Трохи відпочивши і половивши сонячних промінчиків на пляжі знову збираємось у мандри. Цього разу «місцем призначення» названо «Нікітінський ботанічний сад». Добираємось туди рейсовою маршруткою з Ялтинського автовокзалу. Вхід на територію в цьому році коштує 15 грн. з дорослого. Сам ботанічний сад заснований в 1812 році!, однак знаходимо там дерева ще старіші за віком. Неймовірно вражає розмаїття квітів, здається немає двох однакових, і вони всюди…….За увесь свій вік ще жодного разу не бачила так багато квітів в одному місці, тому була дуже вражена!!!А вже за декілька кроків потрапляєш до бамбукових зарослів…Де б то наша вкраїнська душе ще б в бамбуки залізла, як не в ботанічному саду. Повсюду фонтанчики, струмочки, облаштовані місця для відпочинку, тому прогулянка вдається надзвичайно приємною і пізнавальною. На території саду є ще музей метеликів, а трохи далі можна відвідати колекцію кактусів. Задоволені, стомлені і повні вражень, повертаємось до Сімеїзу, до найчистішої води і наймальовничіших пейзажів.
    А тим часом десять днів якось збігли в нікуди і вже доводиться складати речі. Шкода, що відпустка така коротка, адже ще стільки місць залишилось не обстеженими, стільки замків не відвіданими, стільки вина не випитого…Повертаюсь додому, відчуваючи, що відпочила по-справжньому!!!Обов’язково влаштую собі ще не одну таку відпустку, адже «заряду емоцій», сили і натхнення від неї залишається на довгий час.

     


По всем вопросам обращайтесь к администрации сайта
Использование материалов сайта возможно только с письменного разрешения администрации сайта.